УДК 338(477)

Т.В. УС, ст. викладач, ХНЕУ, Харків

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ ВІДНОСИН

ВЛАСНОСТІ В ПЕРІОД РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Рассматриваются институциональные преобразования экономики Украины, реформирования института собственности, процесс создания новой системы общественных отношений.

Розглядаються інституційні перетворення економіки України, реформування інституту власності, процес створювання нової системи суспільних відносин.

Сonsider the institutional reforms of Ukraine's economy, reforming the institution of property, the process of creating a new system of social relations.

Сучасний стан економіки України можна охарактеризувати як економіку, в якій здійснюються інституціональні зміни всієї системи суспільних відносин (економічних, соціальних, політичних). Ці інституційні перетворення мають дискретний характер, однак процес створювання передумов здійснюється як еволюційним шляхом, так і шляхом достатньо швидких змін. Еволюційний шлях описується класичною схемою: зміни у динаміці, часткові зміни структури економічної системи, еволюція інтересів впливових груп, також зміна інститутів. Вихідним моментом революційних перетворень є еволюція інтересів цих груп. Інколи вона здійснюється миттєво, створювання передумов до зміни інститутів відбувається дуже швидко, наприклад зміна інституту власності [1, с. 72-73].

Основою детермінантою для якісного економічного аналізу інституційних перетворень є категорія власності. При цьому поняття «власність» набуває більш широкого тлумачення і використовується як «право власності», оскільки не ресурс (засоби виробництва чи робоча сила) сам по собі є власністю, а низка чи «пучок» прав (або принаймні частка права на використання ресурсу). Отже, права власності, у тому числі інтелектуальної, в трансформаційній економічній системі необхідно розглядати як санкціоновані суспільством суб’єкт-суб’єктні, суб’єкт-об’єктні та поведінкові відносини, які виникають у зв’язку з існуванням певних благ і стосуються їх використання.

Інституційні проблеми власності в економіці розглядаються у працях І.В. Лазни, В.О. Рібалкіна, Г.М. Григоряна, Л.Ю. Мельнік, Н.Х. Корецкого, В.В. Фесечко. Деякі аспекти даної проблеми вивчає В.О.Мандибурда, А.І. Мартиенко, І.Й. Малий, Н.В.Чесноков, Г.В. Задорожний та інші.

Ринкова трансформація передбачає становлення приватної власності. Між окремими власниками в більшості випадків здійснюється обмін усіма елементами відносин власності. Права власності – це економічні відносини власності між людьми, які знаходять прояв за допомогою відносин людей до об’єктів власності. Вони визначають можливості людини здійснювати трансакції з приводу цих об’єктів чи доходів. Права власності є відносинами до суспільства в цілому. [2, с. 97]

В умовах командно-адміністративної системи обмін торкався лише окремих елементів прав власності, що не дозволяє казати у цьому випадку про повноцінні трансакції. Цей обмін також супроводжувався витратами, який регламентувався командно-адміністративною системою. При переході до ринку треба використати ринковий механізм здійснення трансакцій.

Реформування інституту власності не призвело до загального підвищення ефективності виробництва, його модернізації, оскільки особливістю цього інституту було його тісне поєднання з інститутами влади. За умов зовнішньої відкритості, технологічної відсталості виробництва, відсутності достатніх для його модернізації ресурсів та реформованості фінансових інститутів система «влада – власність» діяла лише підтримуючи галузі сировини, видобувні та первинної обробки, продукція яких експортувалася. Таким чином, ця система у принципі не могла усунути структурні деформації, а навпаки, виявилася безпосередньо причетною до їх поглиблення та деіндустріалізації виробництва в Україні. Система «влада-власність» свою діяльність спрямовувала виключно на задоволення приватних інтересів, не переймаючись в цілому проблемами економіки та суспільства у цілому.

Треба звернути увагу на особливу роль держави, саме як базового інституту, котрий продукує норми і правила та водночас має організувати все так, щоб агенти суспільства сприяли розвитку цих норм і правил і самі підкорялися їм [3, с. 12].

Державне регулювання з одного боку виконує роль системотвірного ядра інституціоналізму, визначаючи доцільні параметри останнього і його сучасні форми, а з другого – вплетені в більш загальні суспільні регулятивні механізми, які включають і неписані поведінкові норми, традиції. Є всі підстави вважати, що без ефективних урядів неможливий стабільний соціально-економічний розвиток, так для цього необхідним є функціонування і розвиток відповідної інституційної системи – правил і традицій, що визначають форми та способи використання економічних і технологічних умов.

Основні напрямки проведення інституційної реформи включають в себе укріплення законності, надання змоги та забезпечення гарантій реальних прав власності, виконання контрактів, норм, правил у суспільстві, розвиток неформальних правил, якісне удосконалювання функціонуючих інститутів, створювання інститутів соціального партнерства та організацій, які координують і регулюють інтереси соціальних груп у суспільстві Ключову роль у поступовому зростанні ефективності ринкової системи відіграє багатоскладовий механізм її регулювання. Державне регулювання як важлива ланка цього механізму, вдосконалюючись під впливом ринкової системи, в свою чергу, сприяє підвищенню її ефективності [4, c. 214].

Таким чином, правова визначеність і розмежування прав між суб’єктами привласнення дозволяє створити підґрунтя для вирішення соціально-економічних проблем і здійснення інституційних перетворень та безпосередньо впливає на ефективність функціонування молодої ринкової економіки. Отже, інституційні перетворення у трансформаційній економіці повинні сприяти, окрім формування інституційного середовища, створенню нового світогляду суспільства, а кількісна зміна прав власності призведе до якісних змін в економічному стані господарюючих суб’єктів

Спісок літератури: 1. Григорян Г.М. Собственность: история и современность. – Харьков, 2002 – 188 c. 2. Задорожный Г.В. Экономическая теория и права собственности в транзитивном обществе // Ринкова трансформація економіки. Вип.4. – Харків, 1998. 3. Мандыбура В.О. Нормативно-составляющая институциональной архитектоники государственной формы собственности // Экономическая теория. – 2005.– 1. С. 11-17. 4. Мельник Л.Ю., Корецкий М.Х. Економика, власність, підприємництво. – Дніпропетровск, 2002. 461 с.

Надійшла до редколегії 18.03.11