4 квітня 2024 року відзначає свій День народження редакторка газети «Політехнік» НТУ «ХПІ» Світлана Землянська. У Харківському Політеху її цінують та поважають як людину, яка усім серцем вболіває за рідний університет . Завжди усміхнена і життєрадісна, красива, чуйна й делікатна, Світлана Петрівна гармонійно поєднує ці якості з суто діловими: вимогливістю, серйозністю, уважністю до деталей. Понад 30 років вона працювала головною редакторкою університетської газети–видання, яке продовжує відігравати велику роль у зростанні авторитету НТУ «ХПІ». Для Світлани Петрівни Харківський Політех став великою любовʼю та справою всього життя. Своїми щирими почуттями до університету, друзів та колег, які були та залишаються разом з нею, вона ділиться у ліричному, проникливому есе.
З перших кроків у далекі 1970-і Світлану Землянську захопили велич, масштаби діяльності старовинного технічного вишу, згуртованість колективу і, як сказали б сьогодні, корпоративний дух політехніків. Молода випускниця Харківського державного університету прийшла до ХПІ і одразу ж поринула у роботу. Завирувало життя в редакції, пожвавилась діяльність студентських кореспондентів, а на сторінках газети все частіше з’являвся підпис «С. Землянська». Її репортажі, замальовки, героями яких були непересічні особистості Харківського Політеху, інформації про події відбивали яскраве і розмаїте життя інституту. Талановита кореспондентка із запалом бралася за редакційні завдання і пропонувала свої теми, навчалася професіоналізму у Зої Георгіївни Капустіної, переймала досвід редакторської роботи Леніни Олександрівни Білякової. Саме у такому прекрасному середовищі взаєморозуміння і любові до ХПІ Світлана Петрівна пройшла становлення як журналістка, а згодом – редакторка газети нашого університету.
Очоливши в 1984-му колектив редакції газети «Політехнік», Світлана Землянська гідно провела її через наступні етапи розвитку університету, забезпечивши роль видання як важливого засобу комунікації в багатотисячному колективі. І до останнього часу газета «Політехнік» відігравала величезну роль у справі створення іміджу університету, підвищення його статусу і рівня, і звичайно ж, інформування політехнічної спільноти. Світлана Землянська постійно брала участь у підготовці численних видань про НТУ «ХПІ» як їх редактор, публікацій про університет у різних газетах і журналах, завжди готова допомогти будь-кому у вирішенні складних питань українського правопису, мріє про відновлення діяльності газети «Політехнік».
Світлана Петрівна Землянська неодноразово ставала переможцем професійних конкурсів Всеукраїнського та міського рівнів, нагороджена Золотою медаллю української журналістики, Дипломом лауреата творчої премії Харківської міської ради в галузі журналістики, тривалий час працювала у складі правління Харківської обласної організації Національної спілки журналістів України, під її керівництвом газета «Політехнік» визнавалася найкращою серед вузівських газет Харкова.
«Світлана Петрівна стала справжнім Вчителем для журналістів «Політехніка». Її вихованці отримували не тільки багатий досвід свого Наставника, а й величезний заряд енергії і позитиву»,– відзначає головний редактор газети Ігор Гаєвий.
Ректорат, колективи редакції газети «Політехнік», Центру медіакоммунікацій ХПІ щиро вітають Світлану Землянську з ювілеєм!
Бажаємо Вам, шановна Світлано Петрівно, міцного здоров’я та радості, миру і злагоди! Невичерпної енергії, успіхів у професійній діяльності та у всіх починаннях, наснаги, незмінного таланту, незгасаючої віри, надії та любові у Вашому серці!
«Мій дорогий Політеху!» Есе від Світлани Землянської
Славний і могутній, мудрий і непохитний університет! Ці рядки дуже особисті, вони з тієї книги, що її пишу все життя. Втілена вона в розмаїтті статей, нарисів, репортажів, інформацій, які довелося створити за більш як півстоліття праці в газеті ХПІ.
З кожним роком, з кожним днем розгорталася переді мною велич старовинного навчального закладу, щодня я робила відкриття, відчувала захоплення його людьми – професорами, всесвітньо відомими науковцями, викладачами і студентами. Не було незначних і нецікавих людей в ХПІ, всі вони були патріотами університету, пишалися тим, що вони – харківські політехніки.
Цей патріотизм незмінно передається наступним поколінням студентів і викладачів, сьогодні він – складова єдиного пориву народу України до Перемоги. Політех живе й працює, бореться й перемагає. Перемагає ворожі «прильоти», труднощі воєнного часу. Перемагає в міжнародних конкурсах і рейтингах, незмінно підтверджує свій високий авторитет і яскравий, привабливий імідж.
Протягом десятиліть, вже майже 140 років створюють ці високі цінності покоління політехніків. А ХПІ формує особистості кожного з них – студента чи професора, щоденно навчає. Уроки Політеху сприймала я з вдячністю, вони зробили з мене, журналіста-початківця, смію сподіватися – професіонала. Вдячна лідерам колективу, керівникам, які сприяли праці журналістів нашої газети, не обмежуючи їх обʼєктивності навіть і в не вельми демократичні часи.
Ще багато мала б сказати, освідчуючись у своїй любові Харківському політехнічному. Та сьогодні найбільше хочеться висловити віру в його незламність, в його і нашу загальну перемогу в двобої світла й тьми. Побажати невпинного розвитку й процвітання рідному університету!