Видатний працівник вищої школи, чудовий керівник, відомий учений, прекрасна людина, мудрий учитель і наставник… Цей перелік яскравих характеристик ювіляра — Почесного ректора НТУ «ХПІ» Леоніда Леонідовича Товажнянського можна продовжувати нескінченно. Ми поговорили з 11-ма колегами Леоніда Товажнянського, які знають іменинника більш як двадцять років. Вони і склали портрет ювіляра, і, звичайно ж, його привітали. Адже кожній людині, якій волею долі пощастило попрацювати з професором Товажнянським, є, що сказати про цю унікальну особистість.
ТАЛАНТ, ПЛІДНА ПРАЦЯ, НАТХНЕННЕ СЛУЖІННЯ ОСВІТІ
Євген Іванович Сокол, ректор НТУ «ХПІ», член-кореспондент НАН України, лауреат Державної премії України, лауреат премії НАН України імені С. О. Лебедєва, д.т.н., професор:
«Ювілей Леоніда Леонідовича Товажнянського — видатна подія в житті нашого університету. Ім’я Почесного ректора Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», доктора технічних наук, професора, члена-кореспондента НАНУ, власника багатьох інших високих титулів і звань широко відоме не тільки серед діячів сфери освіти. Його знають, поважають і люблять науковці, політики, творча інтелігенція та, звичайно, десятки тисяч фахівців у різних галузях людської діяльності — випускників ХПІ. Такий авторитет він заслужив своїм талантом, десятиліттями плідної праці, натхненним служінням освіті!
Нашому університету Леонід Леонідович присвятив все своє життя. Випускник Харківського політехнічного інституту, тут він зростав професійно, став лідером, керівником. Жодна значуща подія в житті університету впродовж десятиліть не відбулася без його участі, не була підготовлена без його творчого внеску, самовідданої праці.
Професор Л. Л. Товажнянський уміє ставити перед собою та колективом найсміливіші і найвищі задачі і досягати мети. Під його керівництвом, спираючись на власний багатий досвід та вивчивши європейський і світовий, педагоги і науковці НТУ «ХПІ» першими в Україні підготували методичну базу для впровадження принципів Болонського процесу. А ректорові Товажнянському Міністерство освіти і науки доручило представляти його позицію з цього питання в університетах України.
Я працював під керівництвом професора Л. Л. Товажнянського і поруч із ним багато років, і хочу відзначити одну із вражаючих рис його особистості — глибоку мудрість. Його талант дипломата на всіх етапах діяльності допомагав вирішувати найскладніші питання на користь університету.
Сьогодні злагоджено працюють дві «гілки влади» університету. Адже НТУ «ХПІ» — перший в Україні вищий навчальний заклад, у якому були розділені повноваження ректора (виконавча влада) і Вченої ради (законодавча). Вчена рада під головуванням Л. Л. Товажнянського визначає напрямки розвитку університету, розробляє і затверджує їх основні положення. І у нас не виникає жодної конфронтації чи розбіжностей. Саме завдяки цьому університет працює спокійно, безперервно розвивається, про що свідчать численні високі рейтинги, нові наукові зв’язки, напрями міжнародної співпраці. Саме такий стиль роботи завжди був притаманний професору Л. Л. Товажнянському на усіх етапах його плідної самовідданої роботи в НТУ «ХПІ». Почесний ректор університету і сьогодні серед наших лав, передає свій багатий досвід, навчає молодь і заряджає усіх нас своєю енергією.
Дорогий Леоніде Леонідовичу! Вітаючи Вас з таким видатним ювілеєм, щиро бажаю Вам міцного здоров’я! Щоб Ви ще довго були із нами, ділилися своїм досвідом, своїми душевними багатствами. Здоров’я і благополуччя Вашій родині — дружині Ренаті Олександрівні, донці і сину, онукам і правнукам! Щастя Вам і довгих творчих років життя!»
УМІННЯ ПЕРЕКОНУВАТИ І ВІДСТОЮВАТИ СВОЮ ТОЧКУ ЗОРУ
Володимир Борисович Клепіков, професор кафедри автоматизованих електромеханічних систем НТУ «ХПІ», Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України, Президент української асоціації інженерів-електриків, д.т.н. (з 1976 р. по 2021 р. — завідувач кафедри автоматизованих електромеханічних систем НТУ «ХПІ», з 1986 р. по 1995 р. — проректор з міжнародних зв’язків ХПІ):
«З Леонідом Леонідовичем я знайомий уже більш як 60 років. Разом ми пройшли «школу» комсомолу і отримували досвід у студентських студзагонах. Леонід Товажнянський уже тоді був лідером. Красивий, високий, активний, він умів переконувати, відстоювати власну думку. Я упевнився, що йому завжди притаманні працелюбність і уміння у найскладніших ситуаціях знаходити компромісне рішення. Леонід Леонідович — багатогранна особистість: авторитетний керівник, талановитий педагог і науковець, суспільний діяч і організатор вищої освіти. І у кожній із цих граней він проявив себе якнайкраще. Величезна його заслуга як проректора — будівництво висотного навчального корпусу У-1, спортивного табору в Алушті. Пізніше, завдяки його підтримці, з’явилися навчальний корпус У-2 і Спорткомплекс. А уже на посаді ректора він здійснив не лише свою, а й мрію усіх політехніків: в ХПІ було зведено нову сучасну бібліотеку — одну з найкращих в Україні! Його внесок у розвиток рідного університету вкрай важко переоцінити.
Коли я був проректором з міжнародної співпраці, ми часто бували у закордонних відрядженнях. Особливо запам’яталася поїздка до Індії 1993 року. Ми мали на меті залучити індійських випускників шкіл до вступу до ХПІ на контрактній основі. Часи тоді в Україні були складні, в інституті із затримкою виплачували зарплату. Зустріли нас із почестями, навіть дали можливість проїхатися на слоні. Приймав нас магараджа у розкішному палаці, де нам прислужував старенький чоловік. Цікаво, що на зустрічі із випускниками місцевої школи ми познайомилися з сином цього слуги — Діпаком Кумаром, який вразив нас неймовірними знаннями з математики. На наше прохання він вирішив складні задачі, які входили до конкурсних екзаменів у найпрестижніші виші нашої країни. Ми одноголосно ухвалили рішення зарахувати цього обдарованого юнака на безкоштовне навчання до ХПІ. Він успішно закінчив інститут і поїхав на батьківщину. Але головною подією була наша зустріч з головою партії Індійського національного конгресу. Нам вдалось вирішити питання про визнання дипломів ХПІ в Індії. Це збільшило кількість індійських студентів, які навчалися у харківському Політеху. І таких цікавих фактів з трудової діяльності Леоніда Леонідовича можна навести безліч. Хочеться, щоб біографія цієї заслуженої людини тривала якнайдовше.
Дорогий Леоніде Леонідовичу! Я бажаю тобі здоров’я, радості й успіхів у роботі. Хай будуть здорові твої близькі! Я бажаю, щоб ти ще багато років дарував нам радість спілкування з тобою».
ВИСОКИЙ ІНТЕЛЕКТ, ПОРЯДНІСТЬ І КУЛЬТУРА
Олександр Георгійович Романовський, завідувач кафедри педагогіки і психології управління соціальними системами ім. академ. І. Зязюна НТУ «ХПІ», лауреат Державної премії України, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, академік Академії вищої школи України, академік Академії політичних наук України, професор, д. пед. н., к. т. н. (з 1981 р. по 1983 р. — проректор з навчальної роботи ХПІ/ХДПУ; з 1995 р. по 2002 р. — проректор з розвитку і адміністративно-виробничої діяльності ХДПУ/НТУ «ХПІ»; з 2002 р. по 2004 р. — проректор з навчальної роботи та перспективного розвитку НТУ «ХПІ»; з 2004 р. по 2015 р. — проректор з науково-педагогічної роботи НТУ «ХПІ»):
«У 1981 році за дорученням ректора інституту Миколи Федоровича Кіркача проректор з перспективного розвитку Леонід Леонідович Товажнянський шукав досвідченого спеціаліста на посаду проректора з капітального будівництва ХПІ. Леонід Леонідович у цей час вимушений був займатися не властивим йому напрямом — будівництвом об’єктів Політеху, і ця робота відволікала його від виконання прямих функціональних обов’язків і підготовки докторської дисертації. Тому моя поява у Харківському політехнічному інституті певною мірою спростила його життя. Я завжди міг розраховувати на допомогу і підтримку Леоніда Леонідовича, він створив усі умови, щоб паралельно із основною роботою я міг займатися і науковою діяльністю. У 2000 році в ХПІ відкрита перша у технічному виші України кафедра педагогіки і психології управління соціальними системами. Мені запропонували її очолити, і разом з ректором Леонідом Леонідовичем Товажнянським ми розробляли концепцію розвитку гуманітарно-технічної еліти України, займалися гуманізацією освіти і відкриттям нових спеціальностей.
Леонід Леонідович — людина з високим інтелектом, порядна, культурна, він вимогливий перш за все до себе, а уже потім до своїх підлеглих. Він усе любить робити по-новому, ніколи не був прихильником старих поглядів. Він поєднує якості технократа і високого гуманіста. І чим би він не займався, робив це з неймовірним натхненням!
Бажаю Леонідові Леонідовичу ще багато років бути для нас прикладом високого інтелекту, культури, єднання вимогливості і толерантності, гуманізму, креативності і патріотизму до ХПІ, Харкова, України. Продовжуйте дарувати нам радість спілкування з Вами! Бажаю здоров’я Вам, Вашій дружині Ренаті Олександрівні і Вашій родині. Миру, гармонії, добра!»
ВІН СТАВ МЕНІ ЗА БАТЬКА, ЯКИЙ ЗАГИНУВ НА ФРОНТІ
Альберт Гнатович Любієв, професор кафедри фізичного виховання НТУ «ХПІ», лауреат Державної премії України, Заслужений працівник фізичної культури і спорту України. (З 1978 р. по 2015 р. — завідувач кафедри фізичного виховання ХПІ):
«Леонід Леонідович — мій Учитель номер один! Я, молодий спеціаліст, який серйозно займався легкою атлетикою, прийшов працювати в ХПІ на кафедру фізвиховання в 1963 році. Майже одразу познайомився з Леонідом Леонідовичем, і він запросив мене в місцевий (зараз профспілковий) комітет, в якому головував. У 1978 році мені запропонували очолити кафедру фізичного виховання, але я відмовився. У той час я був старшим тренером збірної України з легкої атлетики (метання спису) і усі сили вкладав у команду. Після служби в армії мені знову пощастило працювати під керівництвом Леоніда Леонідовича Товажнянського у місцевому комітеті. Ми організували справжню спортивно-масову роботу в ХПІ! Проводили спартакіади інституту з 15 видів спорту. Такого не було у жодному виші Харкова!
Коли я очолив кафедру фізвиховання ХПІ, нас об’єднала загальна мета: збудувати навчально-спортивний комплекс. Разом з Леонідом Леонідовичем ми підключили до роботи всесоюзну пресу (наші статті публікувалися на шпальтах газети «Радянський спорт») і наші зв’язки у спортивних структурах найвищого рівня, і досягли бажаної мети! Нам дозволили створити проєкт, а потім у 1985 році розпочати будівництво спорткомплексу. І у 1990 році його здали в експлуатацію. У Леоніда Леонідовича була мрія — виховати в ХПІ плеяду спортсменів високого класу. І це вдалося! Ми підготували призерів Олімпійських ігор, чемпіонів світу і Європи, виховали десять Заслужених тренерів України. Створили баскетбольну команду, яка змагається у вищій лізі і суперлізі України.
ХПІ — перший технічний виш в Україні, де відкрита спеціальність «Фізичне виховання», і в цьому також велика заслуга Леоніда Леонідовича Товажнянського. У минулому спортсмен, він дуже любить спорт і регулярно відвідує різні змагання за участю наших спортсменів.
Леонід Леонідович зіграв важливу роль у моєму житті — він став мені за батька, який загинув на фронті. Він дуже добра, чуйна і щира людина, яка навчила мене бути тактовним і стриманим у будь-якій ситуації.
Я бажаю Леонідові Леонідовичу, його дружині Ренаті Олександрівні, дітям, онукам усього найкращого! Бажаю моєму Вчителю справжнього грецького здоров’я, й надалі бути прикладом для нас, як працювати на благо рідного Політеху! До моїх побажань долучається уся спортивна спільнота Харкова, яка поважає й цінує Леоніда Леонідовича Товажнянського!»
НАВЧИВ МЕНЕ ПРАЦЮВАТИ З ЛЮДЬМИ, РОЗУМІТИ ЇХНІ ПРОБЛЕМИ
Анатолій Йосифович Фомін, доцент, голова профспілкового комітету ХПІ:
«Мені особливо приємно привітати Леоніда Леонідовича Товажнянського, бо вже протягом 40 років я вважаю його своїм Вчителем. У 1986 році я був обраний заступником голови профспілкового комітету університету. І наша робота була присвячена соціальному захисту та соціальному забезпеченню співробітників харківського Політеху. Як проректор, а потім і як ректор, Леонід Леонідович Товажнянський завжди приділяв велику увагу цим питанням. Завдяки його підтримці, ми щорічно відкривали два дитячі оздоровчі табори, де відпочивало понад 400 дітей наших співробітників. Леонід Леонідович допомагав вирішувати питання забезпечення політехніків санаторно-курортним лікуванням, приділяв увагу чіткій роботі дитячих таборів та спортивно-оздоровчого комплексу. Я вдячний Леонідові Леонідовичу за те, що він ділився зі мною досвідом роботи у профспілковому комітеті, навчив мене працювати з людьми, розуміти їхні проблеми. Це людина багатогранна: талановитий організатор, мудрий керівник та видатний вчений.
Дорогий мій Вчителю, Леоніде Леонідовичу, я бажаю Вам міцного здоров’я, успіхів та довгих років життя!»
СТУДЕНТИ З РАДІСТЮ ЙДУТЬ ЙОМУ НАЗУСТРІЧ
Євген Євгенович Александров, д. т. н., професор кафедри інформаційних технологій і систем колісних та гусеничних машин ім. О. О. Морозова НТУ «ХПІ», академік Національної академії вищої освіти України, Заслужений діяч науки та техніки України, лауреат Державної премії України, стипендіат державної стипендії для видатних діячів науки України. (З 1992 р. по 2007 р. — завідувач кафедри інформаційних технологій і систем колісних та гусеничних машин ім. О. О. Морозова ХПІ):
«З великою повагою та симпатією до Леоніда Леонідовича Товажнянського я ставлюся з моменту нашого знайомства у 1989 році. Тоді я отримав атестат професора, і Леонід Леонідович ще в ранзі проректора (не знаючи мене абсолютно) щиро та зворушливо привітав мене з цим званням. Практично відразу я був призначений завідувачем кафедри колісних та гусеничних машин. Тоді разом із Леонідом Леонідовичем ми зайнялися підготовчою роботою з приєднання Харківського танкового училища до ХПІ — процесу, який був необхідний для виживання танкового училища (кваліфіковані викладачі) та розвитку нашого університету (сучасні зразки танків та база). Слід зазначити, що Леонід Леонідович був переконаним прихильником такого рішення. І коли вже Інститут танкових військ став структурним підрозділом нашого університету, то був його і наш спільний успіх!
Не раз помічав: коли по території ХПІ йде Леонід Леонідович, студенти з радістю прямують йому назустріч, щоб привітатися. Він цікавився кожним — питав про навчання, наукову діяльність та плани по роботі. Студенти відчували в ньому колегу, і це, на мою думку, високий рівень довіри студентів до свого ректора. Повірте, похвалитися таким ставленням студентів може не кожен керівник вишу.
Є такий вислів: «Щастя — це коли вранці з радістю йдеш на роботу, а ввечері з радістю повертаєшся додому». Завдяки Леоніду Леонідовичу Товажнянському, я протягом багатьох десятиліть щоранку із задоволенням йшов на роботу. Я щиро бажаю Леоніду Леонідовичу здоров’я і ще якнайдовше отримувати задоволення від улюбленої роботи в рідному для нього інституті!»
ГОЛОВНИЙ ХРАНИТЕЛЬ АУРИ ХПІ
Олександр Павлович Лазуренко, завідувач кафедри електричних станцій ХПІ, к. т. н., доцент, професор НТУ «ХПІ». (З 2000 р. по 2018 р. — декан електроенергетичного факультету ХПІ):
«Перші роки роботи з Леонідом Леонідовичем стали для мене школою виховання, корпоративної відповідальності, перевіркою своїх можливостей. ХПІ був великим оркестром, і його диригентом був Леонід Леонідович Товажнянський. Часто ми грали не за нотами, бо їх не було, бо змінювалися умови прийому студентів, але завжди закінчувалася ця велика робота 31 серпня на «Посвяті у студенти». А ще мені запам’яталися наради, які Леонід Леонідович проводив із деканами щовівторка. Розмова відбувалася «очі в очі», і мимовільними свідками таких розмов були портрети ректорів ХПІ, які прикрашають стіни кабінету. А чого вартий найбільш уживаний афоризм Леоніда Леонідовича! Коли він оголошував про якесь дуже складне завдання, завжди говорив: «Нервових прошу заспокоїтись, послухайте мене. Зробимо так і так — і все буде добре». Тут також народився знаменитий наш афоризм про деканське щастя: «Що таке щастя? Щастя — це бути деканом у ХПІ. А що таке нещастя? Мати таке щастя!».
Леоніду Леонідовичу Товажнянському притаманні неймовірна працездатність, відданість та віра у ХПІ, посмішка, гумор, доброта, мудрість, оптимізм, гнучкість, але незламність. Він — головний хранитель аури нашого університету, міст між епохами та значуща сторінка у великому літописі ХПІ. Він належить до тих людей, у житті яких було лише три періоди: дитинство, юність та ХПІ.
Шановний Леоніде Леонідовичу, дякую за можливість бути Вашим колегою та партнером у багатьох добрих справах та починаннях. Я Вам бажаю не додавати років у своє життя, а додавати життя до своїх років, і тоді старість відкладатиметься все далі і далі. Продовжуйте ставитися до себе і до близьких та друзів з любов’ю, а до всього іншого — з гумором, тому що найбільша цінність на землі — це люди, які вас люблять. Бажаю Вам багато життєвих сил для добра та мудрості. Ви зустріли першу велику перемогу у дитинстві. Я дуже бажаю Вам разом з нами зустріти другу велику перемогу цього року. Леоніде Леонідовичу, я сьогодні записуюсь на Ваше 100-річчя!»
ЛЕГЕНДАРНА ОСОБИСТІСТЬ ТА ТАЛАНОВИТИЙ КЕРІВНИК
Петро Григорович Перерва, д. екон. н., професор, завідувач кафедри економіки бізнесу і міжнародних економічних відносин ХПІ, академік Академії економічних наук України. (З 1993 р. по 2019 р. — декан економічного факультету ХПІ):
«Леонід Леонідович Товажнянський — це видатна Особистість, і я пишаюся, що мені пощастило багато років спілкуватися та працювати з такою неординарною та непересічною людиною! Для мене він і досі залишається яскравим прикладом керівника. Однією з найважливіших подій у своїй діяльності вважаю знайомство з Леонідом Леонідовичем, який «приймав» мене на посаду декана. І ці 25 років роботи деканом я вважаю найщасливішими у своєму житті! Спілкуватись із Леонідом Леонідовичем було одне задоволення! Нас, деканів, він завжди всіляко підтримував і підбадьорював. І ми ставилися до нього з великою повагою. Леонід Леонідович дуже добра і ввічлива людина, яка всім намагалася допомогти, чи то професору, чи то студенту. Як легендарна Особистість та талановитий керівник він як і раніше повністю відданий харківському Політеху.
Важко перерахувати всі його заслуги перед ХПІ, Харковом та Україною загалом. Цінували та поважали його і за кордоном. Леоніду Леонідовичу Товажнянському було надано звання Почесний доктор Мішкольцького університету (Угорщина). У тісній співпраці між нашим інститутом та цим закордонним вишем я теж брав активну участь. Завдяки підтримці Леоніда Леонідовича у нашому технічному університеті розвивалася економічна освіта, і тепер у ХПІ діє економічний інститут, хоча ми розпочинали зі створення одного факультету.
Я бажаю шановному Леоніду Леонідовичу Товажнянському великого щастя, всього найдобрішого та найсвітлішого у світі!»
ВИСОКООРГАНІЗОВАНА ЛЮДИНА З УНІКАЛЬНОЮ ПАМ’ЯТТЮ
Микола Олексійович Тарасенко, професор кафедри теплотехніки і енергоефективних технологій ХПІ. (З 1994 р. по 2018 р. — декан енергомашинобудівного факультету ХПІ):
«Я пропрацював деканом енергомашинобудівного факультету ХПІ майже 25 років. І мені дуже пощастило, що весь цей час я був поруч із такою чудовою людиною, як Леонід Леонідович Товажнянський! І хоча ми знайомі з ним уже фактично 45 років, саме ці роки стали для мене справжньою школою становлення та розвитку як організатора, педагога та вченого. Леонід Леонідович завжди знаходив спільну мову зі своїми підлеглими, зокрема з нами, деканами. Ми ставилися до нього як до рідного батька. З інституту додому він повертався пізно, і його дочка часто йому казала: «Тату, у тебе є лише одна сім’я — це ХПІ». Настільки Леонід Леонідович був і залишається відданим своєму рідному інституту!
Як самоорганізована людина з унікальною пам’яттю, він постійно тримає у голові всі цифри, факти, що стосуються ХПІ, пам’ятає прізвища дуже багатьох викладачів та співробітників університету. Хочеться ще якомога довше знаходитись поряд із нашим дорогим Леонідом Леонідовичем Товажнянським!
Шановний Леоніде Леонідовичу! Бажаю Вам здоров’я та благополуччя. Нехай усе буде гаразд у Вашій родині!»
ЯСКРАВА, ТВОРЧА, МУДРА ОСОБИСТІСТЬ
Світлана Петрівна Землянська, головний редактор газети «Політехнік» (1984 – 2017 рр.), лауреат «Золотої медалі української журналістики»:
«Кожен факт, кожна подія в житті університету має бути зафіксована і опублікована. Тільки тоді вона стане достовірною, задокументованою частиною історії нашого ХПІ» — таким є девіз, принцип Леоніда Леонідовича Товажнянського у спілкуванні з пресою, з журналістами видань будь-якого рівня. Я щаслива, що мені довелося багато років працювати під керівництвом ювіляра — проректора, згодом ректора, отримати дуже багато від спілкування з його яскравою, творчою, мудрою особистістю.
Ректор Л. Л. Товажнянський завжди знаходив час для спілкування з нами, журналістами «Політехніка», для визначення стратегії газети, що була довгі «доінтернетівські» роки єдиним засобом комунікації в Харківському політехнічному. Його надзвичайна комунікабельність яскраво проявляється у спілкуванні з безліччю видань — харківських, всеукраїнських, зарубіжних. Це й численні інтерв’ю, і ґрунтовні статті на теми розвитку вищої школи, і в усіх жанрах він виступає щиро, вражаюче, вагомо, йому є чим ділитися!
Бувало, що журналіст приходив за «смаженим» фактом, бо завжди ж буває цікавим негатив. Та ректор Товажнянський у більшості випадків не лише аргументовано спростовував не зовсім, або цілком неправдиву інформацію, а й умів зацікавити журналіста новою темою, вразити фактами досягнень політехніків. Бо імідж, авторитет, слава ХПІ — для нього понад усе, мета життя. Однак вищесказане не означає, що Леонід Леонідович обходить «гострі кути», уникає дискусій і навіть суперечок на гарячі теми! Невипадково він має рідкісну відзнаку від ЗМІ — свого часу інформаційне агентство Status Quo нагородило його грамотою «За мужність у спілкуванні з журналістами»!
Це лише одна з безлічі граней яскравої творчої особистості Ювіляра. У всій діяльності Почесного ректора його завжди ведуть почуття нового, талант організатора й реформатора, вміння долати труднощі. Бажаю Вам, дорогий Леоніде Леонідовичу, зберегти ці якості ще на багато років!»
ЦІЛА ЕПОХА В ЖИТТІ ХПІ
Костянтин Олександрович Горбунов, професор НТУ «ХПІ», к. т. н., доцент кафедри інтегрованих технологій, процесів і апаратів ХПІ, аспірант Л. Л. Товажнянського:
«У 1999 році я захищав свою магістерську роботу на кафедрі технічної кріофізики і в майбутньому хотів продовжити займатися науковими дослідженнями у ХПІ. Мені тоді дуже пощастило, я заручився підтримкою першого проректора ХПІ Леоніда Леонідовича Товажнянського, який завідував кафедрою загальної хімічної технології, процесів та апаратів. Він запросив мене до себе в проректорський кабінет, поставив запитання, уважно вислухав і зрештою сказав, що саме на його кафедрі я зможу реалізувати свої наукові цілі. Я вступив до аспірантури і разом із моїм науковим консультантом Леонідом Леонідовичем Товажнянським почав здійснювати свою мрію. Не приховую, мені заздрило багато аспірантів, адже я готував кандидатську дисертацію під керівництвом самого ректора! Я постійно дослухався порад Леоніда Леонідовича — суворого вчителя, справедливого керівника, відомого вченого, педагога і навіть психолога.
Леонід Леонідович Товажнянський — це ціла епоха в житті Харківського політехнічного інституту. Багато починань і традицій, закладених ним, зараз продовжують в університеті його гідні учні, послідовники та вихованці. Однією з найяскравіших подій у ХПІ і сьогодні залишається свято «Посвята у студенти». Запалений ректором вогонь у Чаші знань щороку знаменує нову сторінку у літописі НТУ «ХПІ».
На нашій кафедрі всі співробітники знають чотиривірш, присвячений Леоніду Леонідовичу Товажнянському:
Коли ж він спить, коли він їсть?
Коли встигає все зробити?
Для нього праця — життя зміст.
Мета — всі гори підкорити!
Шановний Леоніде Леонідовичу! Щиро бажаю Вам міцного здоров’я та підкорення нових життєвих вершин!»